До Всесвітнього дня поезії, який відзначається 21 березня, Жидачівська міська жіноча громадська організація „Удечівна” підготувала добірку поезій про наше древнє місто
і пропонує її вашій увазі.
ПІСНЯ ПРО РІДНЕ МІСТО ЖИДАЧІВ
сл. І. Мельничука муз. Б. Гивеля
Цвітом весняним всміхнулась рідна земля, мила серцю давно.
Де шляхи чумаків переплелись із стежками дитинства мого.
Приспів: Жидачеве рідний, вишнево привітний,
На горбистих узвишшях ти зріс.
Велич твоя в століттях незгасно сія,
Між річками Дністра і Стрия.
Втіхо й веселко зваблива, вічне джерело звитяги і мрій,
Давня справа й історія сива, талісман поколінь дорогий.
В”ється барвінок хрещатий. маки розцвіли на схилах твоїх.
Там стрілецтво стояло на чатах, не один славний лицар поліг.
Місто красою чарує, сонячно вабить, сердечно віта.
Де б не був, а до тебе спішу я, світлий краю мій, земле свята!
ЖИДАЧІВСЬКА ОРАНТА
Присвячується В. Вуйцику
Перед іконою стою,
Перед іконою молюся,
Згадаю матінку свою,
За неї богу помолюся:
„Царице неба і землі!
Прийми мою молитву щиру.
Ще більше дякую Тобі
За послану Надію й Віру”.
На цій іконі Образ твій святий
І підняті в молитві руки.
Маля – Ісус благословляє всіх,
Щоб побороть життєві муки.
Її „Орантою” зовуть
І „Чудотворна” величають,
Якщо біда, до Неї йдуть
І ласки божої благають!
Короною увінчана Вона
І рідний лик нам душу зігріває,
Це джерело безмежного Добра,
Духовний скарб, що Діву величає!
Ярослав Гаврильчук
МІЙ ЖИДАЧІВ
Де найкраще в світі літо?
Де радіють сонцю квіти?
Де веселочка рясна
Нам з'являється у снах?
Найрідніше і чудове
Місто древнє і казкове.
Там для мене чудеса
Кожен день несе життя.
України — це частинка
І Дніпра мала краплинка
Там легенди із життя
Притаїла ось сосна.
І замріяний й цікавий
Древній Удеч величавий
У веснянім розмаїтті
Пропливає промінь літній.
Серед парків і садів,
Де барвисто-синя далеч,
Там куточок на землі
Дорогий мені Жидачів.
Там життя пливе рікою
Процвітає кожну мить,
Виростають люди нові
На потіху будуть жить.
Наше місто величає
Славна фабрика паперу
І тому вже весь світ знає,
Що продукт наш споживає.
І містечко невеличке
Тут живе моя сім'я.
І я можу вам сказати,
Що частинка його й я.
Хай живе і процвітає,
Бо майбутнє світле має.
І пишаюся я ним,
Жидачевом дорогим.
Ірина Рожанська
ЖИДАЧІВ
О рідне місто, ти моя колиско,
Тут вперше я відчула смак життя,
До серця ти мого так близько,
Як рідний батько й матінка моя.
Тут вперше я поглянула на сонце –
Блискучий диск, що втіху дарував.
Воно пускало промені в віконце,
А десь веселий цвіркунець співав.
Тут вперше дощик я побачила грайливий,
Що ніжно слізки з хмарок витискав,
І вітерець легенький пустотливий,
Що ці хмарини гордо розганяв.
Босоніж бігала безмежними лугами,
Росу збирали босі ноженята.
Я мандрувала довгими стежками,
З колосся сипались доспілії зернята.
Ніколи у житті я не забуду
Свій перший хліб, солодкий, запашний,
Й до смерті пам’ятати буду
Ковток води джерельної смачний.
Люблю тебе всім серцем і душею
І хочу, щоб ти вічно процвітало,
Та дорожу місциною тією,
Де народилась я, жила, зростала.
Хай зеленіють вулички твої
І квіти всюди грають кольорами,
Соборів вверх підводяться шпилі
Й сади дивують щедрими дарами.
Тож розцвітай, як квітка дивоцвіту,
Рости до неба й грійся під зірками,
У тебе є майбутнє – твої діти,
Що обніматимуть дбайливими руками.
Руслана Щигель
ДРЕВНІЙ УДЕЧ
О, милий серцю, мій прадавній Удеч,
Ти найрідніше місце на землі,
Колись давно непевні, перші
Тут кроки зроблено мої.
Тут рідний дім, батьки, бабуся,
Сусіди, друзі – все моє,
Таке знайоме й серцю миле,
Таке все рідне й дороге.
І перші тут травневі грози,
Надії, зустрічі, любов,
І перші тут пролиті сльози,
Розчарування й знов любов.
Тут вперше все – та не востаннє,
Бо де б у світі не була,
Завжди вернуся в рідне місто,
На берег тихого Стрия.
Богдана Іваник
ЖИДАЧІВ
Де річка Стрий впадає у Дністер,
Є древній Удеч – місто мальовниче.
З глибини віків воно до себе кличе,
Хоч Жидачевом ми звем його тепер.
Містечко невеличке, серцю миле,
Тебе я змалювати би хотіла:
І синь озер, і широчінь полів –
Все те, що надає наснаги й сили.
Жидачів – це маленька батьківщина.
Тут народилась й виростала я.
Тут перше слово „мама” я сказала.
Тут вперше я почула слова щирі.
Закінчу школу і піду я в люди.
Любов свою літами збережу.
Тебе я, рідне місто, не забуду,
І дітям про Жидачів розкажу.
Ірина Шевченко
ДАВНІ ЗВИЧАЇ
Прадавні звичаї... Чому тепер в містах,
В квартирах чисто і казенно?
У мене, в вишиті і в колосках,
Кімната затишна і небуденна.
Бо на столі букет із колосків
Вівса, пшениці, жита і ячменю.
Сніпок з колосся, звичай із віків.
Мені про нього говорила неня.
А рушники й обруси у селі
Цвітуть в хатах і досі дивоцвітом.
І щирим золотом колосся на столі
Яскраво міниться і пахне сонцем, літом.
Світлана Корпусенко
* * * * *
Що може бути краще рідної землі?
Весною скиби свіжої ріллі
Чорніють. Влітку, як гілля від яблук
гнеться.
Чи восени, як листя вітром рветься?
Чи взимку, як мороз тріщить, сміється.
Що може бути краще від домівки?
Де хідниками встелено долівку,
Де пахощі сухих волошок, м’яти,
Де і тепла, й любові так багато.
Світлана Корпусенко
ЖИДАЧІВ
Прекрасне місто, де ріка чудова
Де гори, мов ті велетні стоять
Вночі панує тишина казкова
В лісах, полях птахи не гомонять.
А зранку з-за хмар виходить сонце,
Пташки злітають в небо і летять,
Промінчики нас будять у віконце,
Мені так радо - я почну співать.
Живу я у містечку в гарнім, милім,
Де пишні краєвиди розлились.
Піду, пройдуся й гляну в гай я щиро
І привітаюсь, як малим, з звір'ям колись.
Ріка глибока б'ється у каміння
Вона одна їх завжди береже.
Для них вона мов мати - їхня доля,
Вони для неї стануть острівцем .
Підеш у ліс, де гори, краєвиди
І серце заспіває у душі.
Дерев там й квітів сотні видів
Вони дадуть натхнення для душі.
Синя синь озер, чорніють острівці
І символ - синьо-жовтий прапор й герб
навіки
Я поклоняюсь низько символу - сосні
Яка стоїть одна століття і віки.
Олег Серафин
ЛЕГЕНДА
В оксамиті зоряних вінків
Стрий-ріка нам шле привіт карпатський
І легендою між парків і садів
Квітне місто – рідний нам Жидачів.
Тій легенді кілька сотень літ,
Древній Удеч перша її згадка.
Тут коріння роду і нащадків цвіт,
Тут історія живе в загадках.
На гербі – життєва таїна,
Пам’ятки минулого, святині,
В спогадах зажурена сосна
Ранки зустрічає сині.
І найбільше з міст Галичини –
Древній Удеч в ореолі слави
І сьогодні його дочки і сини
Не одні бар’єри подолали.
Розвивається Жидачів і росте,
Сяє успіх паперового гіганту
І благословить ім’я його святе
Образ чудотворної Оранти.
Вже нові квітують імена.
Цифри, факти, успіхи й невдачі...
Прикарпатська мальовнича сторона –
Рідний серцю й дорогий Жидачів.
Наталя Тріщ
